Подвійні стандарти: бандитський патріотизм та злочинна благодійність пана Анатолія Мирошниченка.

Нещодавно користувачі Інтернету змогли прочитали на одному з сайтів ліричну статтю про життя та діяльність депутата Чернігівської облради від Партії регіонів заступника голови обласної парторганізацїї Анатолія Мирошниченка. Автор статті (він, до речі, не ризикнув підписатися під своїм творінням) на різні лади оспівує активну життєву позицію, добрі справи, що робить для людей депутат і меценат... ну й таке інше. Скажу чесно: такого відвертого цинізму я навіть від своїх колег – журналістів не очікував! Це ж треба бути таким безпринципним, щоб за гроші (а як же інакше?) написати хвалебну оду Мірошниченку! Виходить, тоді журналісти дійсно продажні? На щастя, не всі! Втамувавши перший наплив гніву після прочитання статті, вирішив спробувати виправдати чесне ім'я журналістської братії, для якої істина не має подвійних стандартів і дорожча за прокляті 30 срібників.

Мирошниченко – Дубиль: прилуцкий клинч в заказном бою...

Боксерская терминология уже настолько проникла в нашу политизированную жизнь, что стало крайне затруднительно отделить профессиональный подход к политике от дешевого уличного политиканства. Повсеместно: "ринги", "спаринги", "клинчи", "нок-ауты"... Неужели кому-то от этого легче разобраться, если не во всех, то в основных аспектах того, что происходит у нас в достаточно узком, но весьма обросшем сочувствующими, слое общества, который принято именовать политиками?